Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 18.01.2019, 09:21

Лебединський навчально-виховний комплекс "Дошкiльний заклад- загальноосвiтня школа I-III ступенiв №2" Шполянскої районної ради Черкаської областi

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 23

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР

 

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР

 

В кінці 70-х років XVІІІ ст.  у Лебедині сталися події, які на довгий час вплинули на життя його жителів та жителів навколишніх сіл. У 1779 році в Лебедині з’явилися чотири монахині: Магдаліна, Трифілія, Дарія і Февронія, що прийшли із Молдавії з розгромленого турками Калитурського Успенського монастиря. Прийшли вони в Лебедин і „поселились вблиз Лебединского мужеского монастыря, в лесу, при речке Гептурке, впадающей в Турию и спросили в тогдашнего владельца этих мест князя Ксаверия Любомирского разрешения основать монастырь, купив за 30 рублей необходимо для монастыря место. В то же время митрополит Киевский Гавриил дал монахине Магдалине грамоту на построение монастыря и вручил ей на благословение икону Святителя Христова Николая.»1

В 1858 році в Лебединському Миколаївському  монастирі ігуменя Філарета засновує училище для дівчаток духовного звання.  Це перша згадка про учбовий заклад в Лебедині. Тоді училище розташовувалось у деревяному флігелі, в якому було три келії. Спочатку це було шестикласне училище, тут навчалось 40 дівчат духовного звання і сиріт. Для малолітніх був створений сьомий підготовчий клас, де навчали абетки.  Училище утримувалось частково

За кошти монастиря, а решта за рахунок благодійницьких внесків. У 1878-1879 навчальному році в училищі перебувало 82 вихованки, з яких – 30 сиріт з бідних родин на повному монастирському пансіоні, також були і приходящі учениці, що навчались за плату і без неї. В училищі викладались такі предмети: Закон Божий, арифметика, каліграфія, геометрія, фізика, географія, світова і російська історії, малювання, педагогіка, російська та слов’янська мови, факультативно викладалися французька та німецька мови, співи, алгебра, музика. Рівень освіти  був досить значним. Серед викладачів були колишні старші вчителі Златопільської гімназії, вчителі з жіночої гімназії міста Немирова, вихованки Петербурзького Миколаївського інституту та інші особи, що мали пристойну підготовку. В штатах училища було шість класних дам, бібліотекарка, інспектриса, башмачниці, пралі та інші. Можна припустити, що звідси могли вийти дійсні панянки, тож недаремно у ХІХ столітті в народі цей монастир називали «панянським». Панянками на Україні називали дівчат із заможних, шляхетних верств населення.

Найвищого розквіту Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир досяг на початку ХХ століття. З 1891 року ним управляла ігуменя Євфалія (1837 – 1915 рр., по-світськи Лебедєва Євпраксія Іванівна), дочка священника міста Боровичі Новгородської губернії, 21 листопада 1891 року Указом Синоду за №5617 призначена настоятельницею Лебединського Свято-Миколаївського монастиря. Її заслуги в розвитку та підтриманні монастиря були відзначені численними нагородами від вищого церковного керівництва: наперсним хрестом (1891 рік), срібною медаллю в пам’ять царювання імператора Олександра ІІІ (1898 рік), золотим наперсним хрестом (1900 рік) і таким же хрестом  з дорогоцінними прикрасами (1907 рік) з Кабінету Його Імператорської Величності, Біблією (1907 рік) від Святійшого

Синоду. Померла Євфалія від паралічу, похована 20 жовтня 1915 року з південного боку літньої церкви.

У 1933 році після розпаду  комуни у приміщеннях колишнього Миколаївського монастиря була організована дитяча колонія для дітей-сиріт. Очолював її директор Валеріан Кирилович Вовченко. В колонії була школа з першого по десятий клас.19 Контингент дітей в колонії часто поповнювався дітьми  з репресованих сімей. Войовничі атеїсти зробили все, щоб церковні установи перестали бути схожими на церкви, а монастирські – на монастирі і доруйнували все можливе. Тож церкви позбулися куполів і хрестів, а територія, на якій монахи знаходили тишу і відособлення для спілкування з Богом, була спаплюжена і позбавлена святості безбожниками.

Робилося все можливе, щоб якнайгірше спаплюжити цю територію, щоб вона й близько не нагадувала про існування колишнього монастиря. В 1962 році тут було відкрито тубдиспансер: «Лебединська обласна туберкульозна лікарня». «Хворі тут були з запущеною, відкритою формою туберкульозу. З монастиря залишилися: дзвіниця та приміщення літньої Свято-Миколаївської церкви і зимової Вознесенської. Вони зовсім втратили вигляд церков, були перебудовані під склади, бухгалтерію, аптеку, пральню, баню, туалет, кухню, кочегарку. Землі залишилося 7 га. Вона оброблялась працівниками лікарні.

 

Територія була поруйнована, келії перетворені в адміністративні приміщення та квартири для працюючих, цегляна огорожа майже вся зруйнована.

В 1972 році тублікарню вивезли у Геронимівку, а на її місце заселили хворих дітей на ДЦП ІІІ-IV групи. Це були діти-каліки: з вродженими  фізичними і розумовими вадами. Ця установу мала таку назву: «Лебединський дитячий будинок-інтернат для розумово-відсталих дітей» (ДЦП, олігофренія в стадії дебільності ІІІ-IV стадії)».

Гнітюче враження складалося по відвідинах дитячого кладовища, що розташовувалося за монастирським. Якщо більш ранні поховання мають памятники, встановлені батьками, то пізніші – тільки таблички на паличках, передостанні – самі кілки, а влітку 1993 року ставили вже тільки гілки у

головах. Таким способом радянська влада привчала людей до того, що нічого святого немає.

Та, як кажуть, все повертається на круги своя. У 1993 році настав час другого відродження Свято-Миколаївської обителі. Цю важку справу поклала на свої плечі одна з послушниць повоєнного Лебединського монастиря матінка Валентина (в миру Віра Володимирівна Цвіткова). В далекому вже 1951 році прийшла вона з рідною сестрою Марією проситись до Миколаївської обителі. Не дуже хотіли приймати, бо виглядала дуже молодою, але старші монахині упросили настоятельницю. По закриттю Лебединської  обителі у 1961 році, перейшла до Красногорського монастиря, де після тривалого послуху стала монахинею.

У 1993 році дитлікарня, що займала територію монастиря, звільнила тільки Миколаївську церкву і один келійний корпус. Повернення Вознесенської церкви і решти будівель затяглося на декілька років. Мати Валентина ІІ разом з сестрами, почала відновлювати Миколаївський монастир вдруге з березня 1993 року25. Ігуменею матір Валентину було призначено 9 січня 1993 року Указом Преосвященнійшого Софронія єпископа Черкаського і Канівського.

Особовий склад монастиря у різні роки  був різним. Відрізняється він і тепер: мати Валентина, священник, 16 монахинь, 2 інокині і понад 30 послушниць. Сестри прикладають всі сили і старанність, щоб свята обитель відродилась в її колишній красі. Режим дня мешканців монастиря дуже суворий: о 4 годині ранку  вони встають і йдуть на ранкову службу, яка триває з 4.30 до 10.00, потім відбувається перша трапеза. Мяса вони не їдять зовсім, переважно вживають каші, овочі і фрукти, хліб, печиво. З 12 по 16 годину кожен виконує свої обовязки і своє завдання – «послушаніє». Однак є й ті, що з ранку до вечора працюють біля худоби, на кухні і таке інше. З 16 до 17 години – друга трапеза (їдять вони двічі на день), і о 17 годині відбувається вечірня служба. Особистого часу майже немає, крім свят, коли монахині і послушниці відпочивають, переважно в лісі, біля ставу. На кожну ніч виставляють по черзі вартових.

Сьогодні монастир не є покинутий і забутий своїми однодумцями. Він належить до Української Православної Церкви Московського Патріархату. На Черкащині зараз діють три жіночі і два чоловічі монастирі. Вони встановили

 

між собою тісний звязок і за нагоди поздоровляють один одного на свята, а також надають фінансову допомогу.

На території монастиря діють дві церкви: Вознесенський собор (колишня Варваринська церква) – зимова церква і Миколаївська церква – літня. Вони вже відбудовані і мають досить гарний вигляд. Кожна з них має по три престоли. У Вознесенському соборі: Вознесенський (центральний), Варваринський (правий), Святителя Митрофана Воронезького (лівий); у Микоївській церкві: Миколаївський (центральний), Захарія і Єлизавети (правий), Успіня Божої матері (лівий). Головне завдання, яке ставлять перед собою служителі монастиря – відбудувати всю територію монастиря у колишньому першопочатковому вигляді. Це завдання дуже складне, бо вимагає великих коштів. У монастиря з’являються благодійники, прихожани щонеділі та на великі релігійні свята приходять помолитися до обителі, залишаючи подаяння, повсякденна наполеглива робота мешканців обителі дають надію на те, що Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир відновить колишній авторитет, добру славу та зміцнить своє становище.

Нам залишається вірити, що церкви наші не зазнають більше наруги і залишаться святинями в душах людей, що релігійна віра допоможе здолати стан бездуховності і стане опорою нашої моралі.

 


Лебединський Свято – Миколаївський жіночий монастир


Монастир - місце здавна красиве

Тут історії дихає світ.

Ти у світ потрапляєш незвичний

Він дарує історії слід.

Споконвіку це місце цінили

І приїжджі і люди свої,

Рай монашки маленький створили

І з пташками співають пісні.

Тут кринички – цілющими звуться

І від хворі творять чудеса.

Люди їдуть сюди обливаться

І спаса їх оця ось краса.

Бачте, жовтень постукав з достатком,

Листом жовтим посипав тебе.

Він грибів нам розкидав так рясно,

Що робота і зараз в нас є.

І калина тут є при дорозі,

Що козак в своїй пісні співав,

Вона вітами гладить долоні

Що не знаєш, куди ти й попав.

Приїжджайте до нас у родину,

У село, що красою живе,

Відпочиньте душею і знайте

Що природа вас завжди тут жде.

 

Не знищуйте, люди,природи краси

                                      Хай завжди лунають її голоси!

 

Ось такі листівки ми розповсюджуємо серед жителів села на весні коли цвітуть первоцвіти.  

Земле наша рідна! Чи збережемо ми твою природу хоча б такою, якою вона є нині? Чи почують наші діти і внуки спів пташок у лісах, шелест трав у степах, чи напються чистої джерельної води? Сучасний екологічний стан може призвести до страшної екологічної катастрофи, а ми хочемо жити.І вижити  нам допоможе спільна робота по охороні навколишнього середовища.<

Пошук
Календар
«  Січень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Статистика
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019
Створити безкоштовний сайт на uCoz